Самоорганизация и неравновесные
процессы в физике, химии и биологии
 Мысли | Доклады | Самоорганизация 
  на первую страницу НОВОСТИ | ССЫЛКИ   

Путями истории
от 28.07.16
  
Самоорганизация




В Карпаты, в Карпаты, где спит Святогор, откуда виднеется русский простор - ДиМитрий Вергун

Путями истории: Общерусское национальное, духовное и культурное единство на основании данных науки и жизни. Под ред. Олега Алексеевича Грабаря. Нью-Йорк: Изд-во Свободного слова Карпатской Руси, Т.2, 1979


Глава VII. Украина - Русская земля, украинец - pyccкий человек
А. Камiнський. О Русской земле и русском народе 124
Кому нужна „соборна самостiйна, вiд нiкого незалежна украiнська держава" 125
Что такое украинская нация 126
О единстве русского народа 127
Из письма Д.И. Зубрицкого к Максимовичу 128
А. Геровский. Украинская мова 129
Екатерина П. Флаг украинских сепаратистов 132
Богдан Лепкий. Битва (стихотворение) 133
Емилиан Перхун. Русский народе! (стихотворение) 134
Борис Ширяев. Вызволение хлопской Руси 135

Глава VII
Украина - Русская земля
украинец - pyccкий человек

О Русской земле и русском народе

(Глава из брошюры: „Загадка Украiни i Галичини")
Цiвiлiзацiйна роля Русi Сказано, що з X-ого вiку зорганiзовано первоначально i переходово з Новгородської землi, потiм з Київа, всi землi Сарматiї в одну руську державу. Це i є велика наша вiтчизна. Коли татари ту органiзацiю розбили, зорганiзовано всi тi самi землi знов в одну державу, але вже з пiвнiчного центра. Вiтчиною - державою нашою до татар була отже Русь Володимира. Тi самi всi землi зiбранi вкiнець в 18-iм вiцi знова в одну державу перестали бути нашою вiтчиною-державою, тому що були збиранi довгим iсторичним процесом, з iнчого центра? Тi самi землi, раз наша вiтчина, другий раз нi?...
Це не перечить, що Київська земля, пiвдень, є нашою близчою, милiщою вiтчиною, вiтчиною по серцю, тимчасом коли цiла Русь, вiд океанiв до океанiв, є нашою державною вiтчиною, вiтчиною, яку витворив дух iсторiї, дух нашаої експанзiї, вiтчиною интересiв полiтичних, економiчних, культурних.
Ми вказали на нашу давню i нову, вузчу i ширшу вiтчину. Скажемо тепер, що коли вона наша, то зглядом неї маємо i обовязки... Таким першим обовязком є вимога вiдноситись до неї не по дiтвацьки (Рассєя; адiн народ; єдiная недєлiмая - все те в галицькiй трансскрипцiї), а серiозно, хотьби вже i тому, що шеста часть нашої планети заслугує на вiдношення серiозне, оттак як i слонь або медведь заслугує на серiозне вiдношення. Серiозно вiдносяться до Русi американцi, нiмцi, англiйцi; будемо сподiватись, що на будуче серйзно будуть до неї вiдноситись i галичане, так, як всi серiозно вихованi народи вiдносяться до своєi вiтчини. А чому, увидимо з дальшого.

Могучу державну органiзацiю з Київом, яко осередком, розбили татари. Розгром був не то катастрофою, котру гоїть час; розгром був катаклiзмом, котрого направа вимагала 5 столiть. Без того розгрому пiвденно-руське булоб мало таку позiцiю, як нинi пiвнiчно-руське, позiцiю, надаючу тон, домiнуючу; пiвнiчна Русь вдоволиласьби була позiцiєю України; Київ мавби два мiлiони; Москва, Петербург малиб замiсть мiлiонового населення меньше; український язик занявби був перше мiсце; оба язики булиб мабуть ще близчi до себе, можеби вже i злились були давно в один iнтензивнiщим культурним процессом i т.д.
Андрей Камiнський (галицкий политический деятель)
Львов, 15 авг. 1914г.

Предкладаючи цю книжку ми бажалиб поставити перед очi провiдну iдею, iменно, що теперiшня фаза iсторiї є сном. Все одно, чи той сон справляе нам небесне блаженство, чи пекольнi муки - це сон i читач - полiтик чи неполiтик, мусить свою акцiю - полiтичну i неполiтичну координувати з будучим пробудженням.
Наша книжка писана з увзглядненням реальностей життя пiсля пробудження.
Автор.
Будучнiсть - рефлєкс минувшини Минувшiсть є днем; будучнiсть - навіть безпосередня - ночiю, для декого звiздяною, для досконалого ока мiсячною. Як свiтло сiсяця є рефлексом свiтла сонця, так знання будучностi є рефлєксом знання минувшини. Коли минувшiсть ми розяснили собi так, що вона - по крайнiй мiрi деякi її областi - є для нас соняшним днем, то i будучнiсть суспiльностi, її дорога життєва, її завтрiшня днина, представляеться нам доволi ясно.
При укладаннi програми на завтра, держатись треба отже одного способу: пiзнавати минуле, далеке i близьке. Це метод науковий.
Є ще i другий, широко примiнюваний спосiб при укладаннi пляну завтрiшньої дороги: глядиться уперто в один пункт вимрiяної будучностi, видумується для неї iдею теорiю, доктрiну - соцiяльну, полiтичну, нацiональну - i силується людей i подiї до тої видеалiзованої, витеоретизованої програми змiряти. Це метод утопiйний. Метод страстi, не ума; серця, не мозгу.
Зрозумiвши важнiсть пiзнання минулого, ми будемо развраз до него здглядати. Замiтити однак треба, що наука, яку хочемо витягнути з минувшини, не є зложена готова в лiтописях, чи компендiях по iсторiї. Там зложенi i виложенi подiї, факти, акти, то є повiстева, iсторична часть - мехянiка минувшини. Органiчна-же, внутрiшня суть минувшини, реальна правда її духа, її псiхiка, фiльософiя iсторiї, остає звичайно предметом до дальшого шукання.
Компендiї по iсторiї є звичайно тою безконечною масою камiння, грузу i пiску, в котрiм находимо зеренця золота, але не механiчною працею, а аналiзою.
Таким робом в фiзичних матерiялах iсторiї шукаємо її душi.
Бо людськiсть, суспiльнiсть i її iсторiя, так як i чоловiк, має не тiлько тiло, але i душу, як i все iнче органiчне i неорганiчне, має тiло i душу: i камiнь i звiря i край i народ i кожде село, i кождемiсто, i Галиччина i Україна, i Росiя, i кожда iнстiтуцiя i кожда iдея, i українство i нацiоналiзм i сепаратизм i обєдинення i кождий час i кождий перiод i кожда фаза; загалом все - живе i неживе, конкретне i абстрактне - має не тiлько тiло, але i душу.
I коли ми пiзнали тiло даного предмета, знаємо дещо, але не багато; знання наше мертве. Щойно, коли ми пiзнали душу, знаємо багато; знання наше є тодi живе i животворче. Без того ходимо напомацки, говоримо наздогад, на память, орiєнтуємось, як обертаний вiтром когут на даху.
I так заглянемо на хвильку в минуле, давнє i недавнє, викристалiзуємо єго i поставимо програму для будучностi, не на всi вiки - це прiвiлей iнчих - а для нашого поколiння.
Закон єдностi руських земель Цiвiлiзацiя це - органiзацiя. Органiзацiя продукцiї в своїм основнiм резонi. А що продуiцiя вимагає спокою, порядку, права, отже потребує i органiзацiї полiтичної, вiйськової, державної, яко консеквенцiї органiзацiї продукцiї.
Тисячлiття до Христа i тисячу лiт по Христi силкувались греки насадити цiвiлiзацiю - органiзацiю на пiвденних берегах Сарматiї. Довго, без переломових результатiв. Раз тому, що мали до органiзування три континенти, не тiлько Сарматiю, а друге тому, що сусiднiй номад - сила дезорганiзацiйна - мав перевагу. Палив огнем, що було до палення; гасив кровiю, що було до гашення.
Сарматiя же сама з себе цiлi столiття в давнiщiм i далi в славянськiм перiодi, виявляла тiлько рудiменти органiзацiї.
Коли настала потреба лучшої державної органiзацiї славяне, не вмiючи себе зорганiзувати пiсля вимог даного часу, змушенi були згодитись на органiзацiю свого краю варягами. Прошенi i непрошенi, вигонюванi i знов запрошуванi i незапрошуванi, знаменитi органiзатори тих часiв, органiзують Сарматiю полiтично, - перше блищi їм землi, iменно пiвнiчний захiд, потiм пiвдень, а далi пiвнiч.
Деякi iсторики бiльше дбалi про честь руських земель, нiж про правду, доказують, що славяне самi зорганiзувались, а варягiв звали яко наємникiв. Тимчасом сам Нестор був переконаний, що славяне слабi органiзатори i висказав то в знаменитiй фразi, переведенiй на сучасний язик: Ми не органiзатори, прийдiть i органiзуйте.
Так само дальша iсторiя аж до нинiшнього дня переконує нас, що Русь, це слабi органiзатори; тому все i все вискакували звiдкись з боку узурпатори, котрi брались за Дiло органiзацiї руських земель.
Ми особисто думаємо навiть, що сама назва Русь свiдчить, що славянськi землi органiзували варяги. Рацiя цьому та, що назви племен i народов походять вiд других племен i беруться з перших, в очi впадаючих ознак: пiгмеї, кiнокефали, савромати, словене, нiмцi, лемки, бойки, хохли, кацапи, багнюки, поляне, деревляне i т.п. i от при першiй масовiй стрiчi славяне пiвдня, переважно мелянохроа, до того зi значною примiшкою також чорнявих азiятiв-монголiв - назвали норманiв, в величезнiм процентi рудих, русих, просто: русi, збiрною назвою: Русь.
Нормане-Русь, горiшня державна верства, грали в зносинах з чужими першу скрипку i тому назва Русь дана варягам славянами, пiдхоплена зараз чужинцями, розтягнулась потiм i на славян. 3i славянами не занедбала початкова Русь обмiнятись назвою чернь, означаючою початково чорнявих, чорноволосих, а опiсля в значiннi перенесенiм, чорноруких.
Iменники-бо самi: русь, чернь, утворенi з приложникiв так, як слова: зелень, синь, червень, бiль, жовч.
В повнiй скромностi просимо ту нашу теорiю, котра в iнчiм видi находиться у автора Iсторiї Русов, не вважати навiть теорiєю, а просто нашим висказом i це одинока iдея в цiлiм трактатi, котрої ми нiяк не готовi боронити, хоть ми особисто переконанi о її вiрностi.
Ми просто думаємо, що славянськi мужики, увидiвши вперше русь, назвали їх Русь тому, що вони русь, от так як негрiв названо неграми тому, що вони негри, так як черця названо черцем тому, що вiн чорний, а i чорта названо чортом, бо чорний. (Цьому не перешкоджує навiть, що в Галiї було племя Rutheni).
Зорганiзована великими майстрами органiзацiї країна розвивається надзвичайно гарно. Обiймає скоро цiлу сармацьку рiвнину, сягаючи по Карпати, Вислу, Балтик, Поволже. Лiси Галиччини, Припетi i Пiвночi рядяться зсловянщеними руськими князями. Русь розпливається в славянах, даючи їм назву, дану їй давнiще славянами.
Зорганiзованi племена славянськi стають Русею.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Iсторiею правлять закони. Але вони не готовi, незвiснi; їх треба щойно пiдглядати, винаходити.
Яким же законам пiдлягае iсторiя руських земель?
Якi факти положимо в основу при дефiнiюваннi тих законiв?
Ми будемо вистерiгатись доказувати якунебудь правду. Пишуться цiлi томи, щоб щонебудь доказати i без успіху. Ми будемо старатись вказати на факти, бо тим способом часто одно речення вповнi переконує о правдi висказаного погляду.
Iсторiя органiзацiї руських земель в один органiзм обiймає тисячу лiт. В княжiм перiодi, котрий би можна назвати пiвденним, зорганiзовано вiд 9 - 13 столiття в один державний складовий органiзм взагалi всi землi межи Чорним i Бурлим Морем i межи Балтиком i пустарями Азiї. По розвалi тої органiзацiї державної через номадiв в 1237 р., зорганiзовано в другiм, пiвнiчнiм перiодi, вiд 13 - 18 столiття, взагалi всi тi самi землi знов в один, тепер вже централiзований державний органiзм.
Органiзацiя йшла перший раз з пiвдня, другий раз з пiвночi. Перший раз, на скору руку повстала удiльна, соборна Русь; другий раз, поволi - централiзована. Органiзацiя розтягалась оба рази на тi самi землi так, що годi опертись покусi, щоб не сказати, що мабуть це один полiтично-державний комплєкс, коли процес єго органiзацiї доконувався в такий спосiб. Важне i то, що пiвнiч пiвдневi при першiй, а пiвдень пiвночi при другiй органiзацiї опору взагалi не ставив.
Коли денебудь в iсторiї стикаються два бiльшi краї, то на границi тих країв видимо упертi довголiтнi зусилля обох країв не датись один другому поработитись. Так римляне i Картагiна; они же i Галiя; они же i германе; французи i нiмцi; Галiя i Францiя; Русь i татаре; Росiя i шведи; она же i турки; она же i Польща i т.д. Пiвнiчна Русь i пiвденна - як мало антагонiзмiв! Як часто чути там: помагайте нам, борiться за нас, берiть нас! Навiть розвал тої другої органiзацiї в 1917 р., розвал в повнiм значiннi слова, не перевiв роздiлу на двi половини: пiвдень i пiвнiч, а задержав прiнцiп соборностi, удiльностi: С.С.С.Р.
Такi головнi струї iсторiї Русi. Тi екзактнi правди ставимо собi перед очi. Вони мусять на нас дiлати як стихiя, бо факти самi є констатованням iсторичних стихiй. Перед нашим умом напрям iсторiї 1000 лiт i дивлячись на цей закон органiзацiї охота капризничання уступає.
Iсторiя вiкiв вказує на границi єдинення i сепаратизмiв.
Як двi органiзуючi сили дiлали на Русi, одна з пiвдня, друга з пiвночi, одна з Київа, друга з Москви, так само двi дезорганiзацiйнi сили дiлали тамже - зi сходу i з заходу. Номади зi сходу розбивалi всяку органiзацiю. Поляки з заходу будували свою, але руську нищили. Колиб були розбили цiлковито руську органiзацiю i руську культуру на цiлiй Русi, по Азiю, i вибудували на розвалинах свою, як це зробили в Галiї римляне - булоб гаразд. Колиб ще поляки були приняли христiянство вiд грекiв, то можливо, що булиб уподобились руському народовi - вiра зблизилаб язики - i може, перенiсши столицю бодай на Буг або i далi на сход, булиб витворили славянський амальгам зi себе i з руських племен, на користь свою i всех i булиб стали могучою силою органiзацiйною, так дуже там потребною. За слабi на це фiзично i духово анектували тiлько часть Русi i нищили стiмульованi своєю релiгiєю, що могли i як могли i ту часть Русi, котру посiли, i Русь по за їх безпосереднiм натиском. I так вони, як i Русь, стали вiчними антагонiстами i послiдня мусiла сама себе органiзувати, хоть її здiбностi органiзацiйнi може слабшi, як у полякiв.
Чи нiяк не можливе зближення Польщi до Русi, через деяке приспособлення польської культури: вiри, письма, язика, очевидно дiйсне уподоблення культури двайцяти мiлiонiв до культури 150 мiлiонiв, не наоборот?
Чи не можливий культурний процес, паралельний тому, який зазначується межи дуже нечисленними, культурно висче стоячими словенами, а численiщими, культурно низче стоячими сербо-хорватами, де словене учаться письма, - цирилiци i язика сербо-хорвацького i дискутують о приняттi в богослуженнi старославянського язика? Не мусять же поляки находитись вiчно в трагедiї непримиримостi, фатальнiй для них, мiж нiмцем i Русею. Iх дiло о цiм подумати.
Студiюючи отже процес тисячлiтньої руської iсторiї, бачимо, що руськi землi виписали на протязi столiть великими буквами закон цiлостi державної органiзацiї. Хто задумує перевести органiзацiю осiбної держави (української або бiлоруської) на однiй тiлько частинi Сарматiї, мусить бути свiдомий, що починає нову епоху переорганiзацiї iсторичного життя Сарматiї, мусить чути в собi сили, оспорюючi тисячлiтню iсторiю половини Европи.
А колиб так український Наполєон?, вкине хто з боку. Скiнчивби на Соловках - вiдповiстися мусить. Хмельницький? Сказавби вкiнець: Волимо пiд руського царя. А Гарiбальдi? Гарiбальдi може найтись до будови Русi; до деструкцiї нi. Будова независимої України генiя не найде. Найде хиба Петлюру i ему пiдiбних авантюристiв, не ентузiястiв високого стилю.
Полiтична неповнолiтнiсть Русi Iсторiя державної органiзяцiї на Русi виказує ще один основний факт, також радше правило - закон, а iменно: слабiсть здiбностей органiзацiйних - кождочасову полiтичну неповнолiтнiсть Русi. Нiгде в Европi не явилось з претенсiями до властi i замахами на власть тiлько самозванцiв i узурпаторiв, немаючи узасаднених даних на заниманi позiцiї, як на руських землях: Разiн, Пугачев, Тетеря, Мазепа, Распутiн, Керенський; Василько, Тишкевич, Макс, Вишиваний, Шептицкi i другi.
Де в Европi мiгби звичайний козак оголоситись царем! Коли снив о чiм подiбнiм - то снив Валєнштайн, а цiль осягнув Кронвель. Екзальтований фемiнiст Керенський може грати Наполєона тiлько на Русi. Тiлько на Русi можливий жидiвський царь Росiї - Троцький.
Тiлько на Русi можливо, що горсть полякiв, за благословенням Риму, чвалає з Дмитром i Мариною в Москву скрiпляти смуту. Сто лiт пiзнiще сiють ту смуту шведи; сто лiт пiзнiще французи; сто лiт пiзнiще жиди, нiмцi i поляки. Они добираються до самих центрiв Русi: Київа, Москви; бушують по цiлiй просторiй землi; потрясяють основами органiзацiї держави. Чому це? одиницi I сусiднi держави накидлють її свою власть - сводомi слабостi органiзацiї Русi. - Це не є звичайнi сусiдськi вiйни, щоб анектувяти часть Русi; це є походи, що родяться в головах то генiяльних, то знов дiтвачих умiв, щоб розбити в порох руську державу, не якнебудь, а пiсля слiв пiснi: Od Warszawy az do Petersburga za Moskalami wraz, wraz, wraz!
Ту слабiсть оргянiзяцiї вiдчували руськi iдейнi лiберали i революцiонери 19-го i безiдейнi 20-го ст. з їх безпощадною критикою режiму i активною борбою з ним; така смiлiсть в iнчих державах неможлива!
Потребу заповнити недостаток органiзяцiї вiдчув Петро Великий, котрого дiяльнiсть є як раз дiяльнiсттю органiзатора, органiзатора в найбiльших розмiрах, якi виказує iсторiя свiта. Вiн дав наче iлюстрацiю значiння органiзицiї, коли зорганiзував сiру масу i покончив одного з найбiльших воякiв i одного з найбiльших iнтриганiв i на багнах шiстьдесятого рiвнолежника вибудував мiлiонове мiсто, форсуючи проти натури вилом в Европу...
Засилля жидiв iлюстрацiєю значiння органiзацiї Знячiння органiзацiї в iсторiї цiвiлiзацiї i значiння браку органiзацiї в iсторiї Русi iлюструють послiднi лiта - вiйна i часи по вiйнi. Два-три проценти населення - жиди - спричинюють програння вiйни i вихопившись на хребет 180-мiлiонової держави, пiддають пiд вуаллю iдей i претекстом революiцiї, пiд розгром руську горiшню клясу - iнтелiгенцiю в няйширшiм значиннi - а руську долiшню клясу порабощують.
I по розгромi значна часть iнтелiгенцiї наче в гiпнозi вдоволяється фразами, що це сталось ради високих iдей, що це прогрес, комунiзм, революцiя, що переведено то саме, за що боролись Пестель, Бакунiн, Желябов i що наведенi ентузiясти i iдеалiсти є iдейними батьками Троцького, Зiновєва, Нахамкеса, Каменєва, Свердлова i всiх других соток i тисяч юдеїв, що цiлий рух є клясовий, що той рух є етапом еволюцiї суспiльностi наче пiсля слiв Реклю, що i революцiя є еволюцiя, що цiлий рух є, як скажемо, етапом розвою, а не явищем патольогiчним.
Тимчасом хто приглянеться i вдумаеться, пiзнає, що там стоять сьогодня проти себе двi осiбнi не кляси, а народи. В долi руська маса, а в горi жидiвський органiзований iнтелєкт. Руська маса - iнтелiгентна i проста - несвiдома завдань своїх i краю, бо руський iнтелект екстравагантний, анархiчний, iдеалiстичний, не методичний. Жидiвський - сконцентрований, зсолiдаризований, самолюбний. Кождий українець чи великорус хоче що iнчого i то що дня. Всi жиди бажають 2.000 лiт одного i того самого: теплу жiнку, дозен дiтей i купу гроша. Русин жиє кождий про себе; всi жиди свiта творять один колєктiвний органiзм. Русин експлуатує землю, жидовин експлуатує русина. Товаром для русина: поле; товаром для жидовина: русин. У русина змисл органiзацiї рудiментарний; жидовин перфектний органiзатор i конспiратор; вiн є органiзатором експлуатацiї не-жидовина; вiн є вiчним конспiратором i то властиво тiлько в цiлях економiчних, в цiлях єго одинокої iдеї, одного Бога - гроша. Прiнцiпом органiзацiї: змова; виразом її: шайка; гаслом: гой. Гой є всякий, хто не Спiноза i не Маркс. Говорiть про Герцена, Огарева - вiн тихо; заговорить про Лассаля вiн рушиться в крiслi: То великий чоловiк!
Ленiн так говорить о однiм з них, Троцькiм: У Троцкаго никакой физiономiи не было и нет... С Троцким нельзя спорить по существу, ибо у него нет никаких взглядов. Весь троцкизм, это прикрыванiе левыми, яко-бы революционными фразами практической политики своих собственных дел. Ленiн в тих словах дав характеристику колєктиву: жид.
Жиди, це народ, котрий достарчає непропорцiонально великого проценту злочинцiв: ошуканцiв, фальшiвникiв, злодiїв; так само непропорцiонально великого проценту професiй, котрими бридяться люди: шпiонiв, агентiв, провокаторiв, донощикiв; непропорцiонально великого проценту неробiв, що цiлими днями ходять по вулицях i конспiрують; непропорцiонально великого проценту рiжних професiй, для котрих треба наукового пiдготовлення, але таких, в котрих мож робити для суспiльностi тiлько добра, скiлько зла: публiцiсти, писателi, адвокати, лiкарi; непропорционально великого проценту свiтових скандалiв, зi зрадою державною i крiзами державними; непропорционально малого проценту неквестiонованих продуцентiв.
Це народ паразiтерний, шкiдливий, непотрiбний.
Суспiльностi, проникнутi жидами, виказують тi сiмлтоми, якi виказують органiзми iндiвiдуумiв, проникнутих бацiлями сухiт: горячковання, марнiння, нидiння, деформацiя, витончення, смерть; у суспiльностi вiд жида то само: крiзи економiчнi одиниць; крiзи льокальнi, провiнцiональнi, навiть часом державнi; а на Русi, сьогодня вперше, катаклiзм панруський. Цiла, особливо драматична, лiтература галицька, а почастi i других народiв середньої Европи, виводить на сцену жидiв - шкiдникiв i паразитiв.
Жидок хоче зробити гешефт екстра способом. Намiряє вихреститись. Нерозважний священик вихрещує. Яко наслiдок горить пiв мiста; загорiлась i церква. Якийсь жидок сказав: То твiй Бог (горить). Почалась бiйка з жидами; суд i iнквiзiцiя пiд крик лiберальної преси цiлої Австрiї. Для русинiв мiста крiза, майже катастрофа; жидовi - жадному нiчого не лучилось.
Могуча нiмецька суспiльнiсть, а двох Барнатiв спричинюють не малу крiзу - горячку. Драйфус викликує велику крiзу - горячку в Францiї. На слабiй Русi жидова викликує катаклiзм. Страшний суд для iнтелiгентної верстви.
Будучи хлопцем, чув я вiд такогож хлопця, що вже народився Антихрист - вiд жидiвки. Iнстiнкт народа каже Антихриста родити жидiвцi.
Горячковання - слабiсть у одиниць, груп, громад, провiнцiй i iмперiй на сходi Европи - спричинена отже в основi жидами. Є, були i будуть, все i все безконечнi причини недолi людей i народiв. Але при дiфференцiяцiї людей на кляси, групи, заняття, партiї, жиди витворили з себе спецiфiчний продукт: це спецiфiчнi органiзми причинючi горячку - слабiсть - смерть.
Тому органiзми слабi, такi як поляки i Русь, вються судорожно в обiймах жидови.
Народ, котрий дiлав з заду, заражуючи тiлько духову атмосферу в часах Герцена, коли iдея революцiї була високою i чистою - витворює з iдеї жидiвський монополь, коли iдея розмножилась, розгноїлась, коли такi, як брат Герцена, доживають в нуждi.
Змисл органiзацiйний того народа видно з того, що жиди, захвативши державний апарат в свої руки, зорганiзовали з етично больше меньше негативного матерiялу всiх кляс i слоїв - дворян, чиновництва, офiцерського корпуса, духовенства, iнтелiгенцiї, робiтникiв - армию большевикiв, чорносотенцiв, хулiганiв з менталiтетом Пугачевцiв, для екстермiнацiї другої половини руської горiшньої iнтелiгентної верстви i порабощення цiлої руської долiшньої верстви - народа.
Змисл органiзацiйний жидiв так досконалий, що, хоть у всех переворотах страсти полiтичнi викликають екстермiнацiю одних вождiв другими, - гинули такi як Цезар, Дантон; тут Зiновєв з Троцьким обмiнюються засланням на... Кавказ.
В якiй повнiй гармонiї, присущiй тому виїмковому племенi они дiлають видно з того, що вiд 1917 р. до 1926 р. не згинув нi один з них яко наслiдок полiтичних пристрастей. Чому? У них жадних полiтичних пристрастей, кромi ненавистi до жертви - хрещених - нема. Кождий осягнув обi цiлi: теплу женку i грошi i єдиною дальшою їх задачею є поширювання ти хдвох благодатей мiж щораз бiльше число однородцiв з одного, а екстермiнацiю руського племенi, большевицького i не большевицького, з другого боку.
Бо на Русi є двi кляси, два роди, два народи: жиди в горi i Русь в долi. Русь дiлиться знов на двi групи: Русь-большевики - инструмент жидiв i Русь не-большевики - жертва жидiв. Пануюча кляса чи народ - жиди, большевиками - iнструментом, нищать Русь жертву, при чiм повстають сiтуацiї, де що дня, на кождiм мiсцi, екстермiнується i Русь большевикiв в великiм числi. Жиди остають нетикальнi, бо они не Русь i не большевики, они жиди.
Зрозумiти треба душу подiї. Большевики не всi з натури негатiвнi: є i iндiферентнi i позiтiвнi цiвiлiзацiйно, але в данiм хаосi i розвалi егоїзми, iнтереси, страсти людськi кидають людей одних на других i в руках органiзаторiв деструкцiї - жидiв - люди, принимають менталiтет чекiста.
Большевики, то є матерiял на большевикiв, є i був по всi часи по всех краях в великiм числi; їх повно довкола нас, але вони або не шкiдливi, або iндiферентнi або й пожиточнi члени суспiльностi. Щойно органiзацiя большевизму жидами дається одиницi i суспiльностi, а нинi людськостi в знаки.
Жидовi захочується для спорту i гешефту з власної волi, або з волi организованої шайки, щоб застрашити юдофобiв, убити русина. Вiн убиває Петлюру, авантюриста, якого має право карати тiлько iсторiя. Жидок не убиває великороса того гатунку i степення, що Петлюра; вiн i вони бояться, пiмсти на цiлих масах жидiв. Вiн i вони знають, що як що вiдбудується, то вiдбудується не щось, за чим стояв Петлюра, а щось могучого, грiзного, що стояти буде проти iдей Петлюри. Вiн i вони знали, а бодай думали, що Петлюру нiхто не пiмстить. Малороса-польонофiла можна убити не боячись помсти. Вiн убиває не в Польщi, де Петлюру бодай знають, а в країнi, в дану фазу Лєона Блюма. Жидок робить iнтерес, а жидова остерiгає противникiв жидiвського паразiтiзму.
Хиба ясно показали правду, котру вiдчувається, але не знається: закон слабших здiбностей органiзацiйних руських племен, кiлькоб там у них не було Тургенєвих i Гоголiв, Пушкiних i Шевченкiв. Незначний процент жидови наховстує i видушує широкi слої передового населення так безпощадно i з тими прийомами, з якими видушується тiлько марних паразiтiв. Бидовище грандiозне, яке перший раз вiдбувається в iсторiї свiта.
3 того слiдує двi рiчi: перше, коли при слабих органiзацiйних власностях, при неповнолiтностi народа руськi землi таки утворили i удержали одну державну органiзацiю, то видно, що цiлiсть державну виписало фатум на заголовку книги iсторiї Сарматiї; друге, що, коли цiла соборна Русь так легко пiдпадає великим секулярним крiзам, що iдуть вiд чужих: ляхiв, шведiв, французiв, нiмцiв, жидiв, то щоб було, колиб ще i сама добровольно розбилась? Апетити сусiдiв зрослиб i части Русi сталиб кольонiями, гiнтерляндом свiтових потуг i їх сателiтiв. По третє, що коли Русь оценить значiння органiзацiї, то будучнiсть її велика i свiтла.
Цiвiлiзацiйна роля Русi Сказано, що з X-ого вiку зорганiзовано первоначально i переходово з Новгородської землi, потiм з Київа, всi землi Сарматiї в одну руську державу. Це i є велика наша вiтчизна...i т.д.


...Андрей Каминский родился в 1873г. в Галичине, умер в 1957г. в Югославии (похоронен в Мариборе). Священник, педагог и публицист, галицкий политический деятель. С 1906 по 1918г. Каминский был соредактором газеты Свобода, старейшего в США украинского органа (несколько лет назад американцы украинского происхождения отмечали 100-летие его основания).
Правда, в действительности Свобода была основана карпатороссами, и лишь позднее отбита у них украинцами по накатанной схеме русская -> руськая -> украинськая. Газета североамериканского лемко-союза Лемко, вспоминая об этом, писала (18 авг. 1932 г):
Лемкы, братья милы,
...
Газеты Лемко чытателе!
...
Старой назвы не змЪняйте,
Стара назва тверда як бук,
А тверде не до панских рук...
О том памятайте,
Панов не допущайте!
Нашы братья лемкы,
Першы эмигранты,
Русскій Союз оснували
И газету Свободу выдали:
Свячені украінці
Им одобрали.
Уж не вЪрте никому,
Ани панови свому!
Андрей Камiнський. Загадка України i Галиччини
http://www.angelfire.com/nt/oboguev/images/kaminsk2.htm

Кому нужна „соборна самостiйна, вiд нiкого незалежна украiнська держава"
В книге В. Черчилля „От войны до войны" описан следующий разговор, происходивший „в большой комнате в верхнем этаже германского посольства" в Лондоне, в 1937 году, между Черчиллем и Риббентропом (немецким послом в Англии).
Слова Риббентропа: „Требуется, чтобы Британия предоставила Германии свободу рук на востоке Европы. Она должна иметь свой „лебенсраум", т.е. жизненное "пространство для ее растущего населения. Поэтому должны быть поглощены Польша и Данцигский коридор. Белоруссия и Украина совершенно необходимы для будущего существования Германии с более чем семи-десятью миллионами населения. Меньше этого не будет достаточно. Все, что требуется от Британского сообщества наций в Империи, это - не вмешиваться. На стене висела (замечает Черчилль) большая карта, и он несколько раз водил меня к ней, чтобы иллюстрировать свои планы . Стр.240-241
...
До чего доходят самостийники, одурманенные ненавистью к московскому народу:
О. Трофимовская поместила в Украинской Литературной Газете", N10(40), за октябрь 1958г. резенцию на роман современной украинской писательницы Людмилы Коваленко. В этом романе „гуманная и миролюбивая писательница выражает надежду на то, что меньше чем через триста лет не будет больше на свете ни России, ни русского народа, а на месте русского государства будет красоваться зоологический сад. Вот рецензия: Людмила Коваленко. „Рiк 2245 Роман - утопiя, 212 стор. Автор хоче показати майбутнэ (будущее) суспiльство (общество), побудоване на засадi високоi моралi, але разом з тим увесь росiйський народ знищений, а на мiсцi Росшш зоологiчний парк. На сторiнци 18: „Ткнувши себе ще раз в груди, сказав з притиском; руский, рус, рашен.

Старий підвів повіки...тихо усміхнувся, заперечливо водячи пальцем. - Нема. На стор. 33: Рашен нема, - розвів руками Петрик. - Рашен зоо. Як то зоо? - схопився на ноги Іван. - А люди ж де?...перемішались усі на купу. На сторінці 79: Та ж ти чув, що Україна людей лікує, а в Росії - зоопарк. Правильно зроблено, бо вам тільки з звірятами жити.

Людмила Коваленко. Рік 2245 (Роман-утопія). New York: Dnipro, 1958. 212 стор.
Опис: "Рік 2245" - футуристичний роман, в якому четверо радянських льотчиків отримали місію скинути атомну бомбу на США. Проте, під-час їхнього перельоту через Антарктиду, трапляється аварія. Екіпаж рятується з палаючого літака на парашутах та приземляється недалеко від Північного полюса. Вони силкуються вибратися зі снігової пустелі, та в решті решт замерзають у вічній мерзлоті. Через триста років вони "воскресають" та починають досліджувати новий, незнаний для них, світ. Світ, базований на абсолютно іншому державоустрою, світ в якому винайшли нові, цілком незнані їм технології.
У цьому світі люди повністю підкорили клімат планети, так що навіть на Алясці тепло та можна засмагати. Весь світ поділений на департаменти/країни спеціалізації: є країна, що відповідає за спорт та науки і де виховують дітей, є країна, що спеціалізується на розвитку індустрій. А є ще країна, що спеціалізується на коханні. Ця країна - Україна! Лише дві країни в світі залишилися такими, як існували ще в XIX столітті - Україна та Індія. Ці дві країни самі вибрали собі життя без нових технологій. Але є ще одна незвичайна країна, де у зоопарку живе дичина - дикі тварини та дикі люди. Ця країна - атеїстична Росія!
Головні дійові особи роману - росіянин Іван та українець Юрко. Вони ототожнюють собою добро та зло, бо Іван - підступний лиходій, а Юрко - хоробрий герой. Юрко хоче пізнати сучасне життя і повернутися в Україну, а Іван бажає заволодіти владою над цим світом за допомогою атомної бомби, врятованої ним з літака.
Людмила Коваленко написала цей роман в кінці 1940-х (про це згадується в статті, опублікованій в філадельфійському журналі "Наше життя" у 1948 році), але надрукувати його у Нью Йоркському видавництві "Dnipro" змогла лише через десятиліття у 1958 році, та й то за власні кошти.
http://toloka.to/t67292

Рецензія О. Трофимовської у виданні „Українська Літературна Газета", ? 10 (40), за жовтень 1958 р. (обережно спойлери)
Непрiвабливі iдеали
Людмила Коваленко. „Рік 2245" (Роман - утопія), 212 стор.

Цікава книжка. Цікава не змістом, як роман, а сміливістю поставлених ідей, питань, бо деякі з них в рішенні автора стоять в прямій суперечності з тими, що більшість українців досі визнавала своїми ідеалами.
Фантастики, як чогось опертого на науково-виправданій гіпотезі, там малувато, як рівно ж і того, що розуміється під літературним терміном-роман. Але хай в тому розбираються літературознавці, до яких я не належу. Мене більше заторкує соціальний зміст твору.
Щоб оперувати в дальшому поняттями автора та моїми зауваженнями, доводиться коротко передати зміст твору.
В 1945 році над льодовим океаном пролітали два пілоти, два бортмеханіки та один бомбометник - росіянин Іван Ранцев. Сталась аварія літака, вони викидаються на парашутах, але замерзають. Ранцев, спускаючись на землю, бере з собою атомову бомбу, бо визнає в ній свою безпеку, можливість завоювання влади.
Через 300 років їх знаходить і повертає до життя старий, могутній духом та знанням Очет, після чого їх вчать наукам нового суспільства, ознайомлюють з усіма явищами нового життя, устрою, взаємовідносинами морально досконалих людей, які, за словами автора, стоять уже поза людськими пристрастями.
Серед врятованих є українець Юрко, який закохується в Марію, але через різні світогляди вони не зразу знаходять порозуміння; решта ж подій є наслідком 300-річної різниці світосприймання, а приблизно три чверті книжки займає опис держави морально досконалих людей.
Засада ідеальної конструкції суспільства не нова - вона нагадує Платонову ідею держави мудреців, що нараховує вже віки і трансформується в наші часи у всілякі форми вождизму - фашизм, нацизм, комунізм, тут пропонується ще одна - очетизм. Але суть від того змінюється мало. В різних модифікаціях залишається та сама суть; народ - бидло, яким треба управляти на те покликаним. Дівчина скрикнула і показала на екран, Іван глянув туди і завмер, на нього дивились очі … Безперечно вони належали людині, але нічого людського не було в них. Ні цікавости, ні суворости, ні доброти, ні гніву. Безмежний спокій і нестерпна безсторонність.
І покора. І незламна влада. Влада того, хто знає, що мусить коритись. Всі затихли ... і Петрик повторив, показуючи на екран, на небо і на все навкруги; - Старший.
Старший, одно слово, - луною обізвався пілот.
Це тобі і сліпий бачить, що старший ... як глянув на мене, так я й прикипів (стор. 38).
Гітлер вважав себе покликаним провидінням, комуністи - відчули себе носіями «наукової теорії розвитку суспільства», а очети та цей «старший», - неясно чим і чому покликаний - здається тільки за віком.
Отже в той час, як все людство світу поділилося на визнавців права людини на вислів соціальної волі і тих, що заперечують те, Л. Коваленко в своєму соціальному ідеалі висуває формулу: народ це об'єкт, а не субєкт соціяльної дії. Вона не самотня в цьому. Та й серед нашої еміграції є Д. Донцов і прихильники крайового елітаризму.
Не можна не відчути різкого дисонансу цієї формули з твердженням, що український народ бореться за своє визволення, бо в ньому самому вже міститься визнання народу субєктом соціяльної ідеї.
Тому авторове трактування народу не мас в собі й зародку соціального ідеалу; не можна визнати за ідеал те, що будується на запереченні природного права людини, як соціяльної істоти (homo sapiens in sociale).
Автор хоче сказати, що в наслідок морального удосконалення - немає держави, ніякого соціяльного ладу, крім конечної підготовки-виховання дітей і молоді (до 40 років, бо люди живуть до 150-200 років) та 2 років державної праці. Людина нікому нічого не винна і нічим не зобовязана. Нема суспільства, нема соціальних дій, нема обов'язків перед суспільством; кожен працює, поки його це цікавить.
Але за змістом твору бачимо, що організація життя складна, є різні регламенти, хтось керує постачанням пігулок, якими всі годуються, є різні басейни, дороги, літаки, екранні, заслони та багато іншого, а спірні питання вирішують очети та очі старшого, які бачать думки людей.
До природних прав людини належить і критичне мислення, що є властивістю самого розумового процесу; Л. Коваленко виключає можливість самостійної розумової творчости людини, знищуючи всі книги, газети та радіо, залишаючи тільки екрани, через які нібито людина може пізнавати все сама. Теперішнє хворобливе закохання телевізором підноситься до ідеалу.
«Бібліотеки? Тепер з них ніхто не вчиться» (стор. 62). Звідки пізнаємо минуле - незрозуміло. Автор хоче показати майбутнє суспільство, побудоване на засаді високої моралі, але разом з тим увесь російський народ знищений, а на місці Росії зоологічний парк.
На сторінці 18: «Ткнувши себе ще раз в груди, сказав з притиском: руським, рус, рашен. Старий підвів повіки ... і тихо усміхнувся, заперечливо водячи пальцем. - Нема». На стор. 33: «Рашен нема. - розвів руками Петрик, - Рашен зоо. Як то - зоо? - схопився на ноги Іван. - А люди ж де ? Перемішались усі в купу». На сторінці 79: «Та ж ти чув, що Україна людей лікує, а в Росії - зоопарк. Правильно зроблено, бо вам тільки зі звірями жити».
Трудно повірити, але авторка цим способом узасаднює несправедливий і шкідливий для нас закид росіян, нібито в основі наших національних вимог лежить ненависть до росіян як народу.
Ще в одному постуляти автора звучать в унісон з інсинуаціями нашого противника: в книжці поняття України-нації зводиться до примітивізму, до формули «ставок, млинок та вишневий садок», формули, якою спекулюють російські шовіністи, стверджуючи, ніби теперішній український націоналізм не історична категорія, а атавізм, романтика минулого.
В книжці Україна перетворена на музейний експонат першої половини 17 сторіччя. Українці - «гречкосії» і не більше, на яких можна тільки дивитися, як на щось чудернацьке і доісторичне.
На сторінці 140. «Навіть знищили Дніпрогес і знову зробили пороги... всю націю ніби охопило безумство - вернути своє минуле і поставити його собі і іншим перед очі... цілими родинами жили в каменоломах, висаджуючи величезні скелі... Зробили спеціяльні дороги, щоб можна було перевезти їх, і таки поклали їх там, де раніш, і тепер старий Ненаситець реве по-старому, на тому самому місці».
Малюючи перспективу перетворення України в музейний експонат, автор взагалі знищує також саме поняття нації, говорячи, що поняття нації скороминунуще.
Пані Л. Коваленко йде ще далі і знищує родину як первісну клітину суспільного життя, колиску формування людини, і атмосферу почуття, опертого на кревному інстинкті. Знижує те, що закладено в природі самої людини як істоти. Саме материнство перетворює в якийсь фах, якому присвячують себе окремі жінки, нібито вбивши в собі (спеціяльними ліками) властивість дітонародження, жінка може одночасно вбити в собі і інстинкт материнства. Батьком може бути теж тільки людина з окремими властивостями, та й все це може відбутися за спеціальними реґляментами. Для побудови ідеального суспільства чомусь потрібне шматування людської натури.
На сторінці 64: Юрко, що пробув 300 років в анабіозі питає: - «Пробачте, але чому ж ви не можете бути і археологом і матір'ю ... Це ж не заважає одне одному.
- О, ні, заважає, - споважніла Марія. - Хто хоче мати дітей, повинен присвятитися тільки їм … Та й нема нічого цікавішого для батьків, як діти ... Звичайно, років у сто батьки уже вільні, але тоді людині вже не цікаво знову вчитися ... Хоч бувають і такі випадки ...»
Незрозуміла також інша риса ідеального суспільства, змальованого авторкою: з одного боку, глибоке почуття служіння особи суспільству, таке глибоке, що робота на іншого стає насолодою, а поруч з тим повна відсутність будь-яких обовязків перед суспільством з боку сибаритів, що провадять життя в прогулянках по дорогах. І не зрозуміла не тільки толеранція цього сибарицтва, а й навіть якесь замилування в ньому, бажання всіляко його прикрасити, зробити ще більше приємним.
А вже цілком незрозумілим є злісне тотальне засудження всього попереднього життя людства яке, мовляв, не заслуговує ні на що інше, як на назву «вік дураків, вік ідіотів», хоч з того світу і на його здобутках постає нове.
Треба сказати словами авторки, що не всіх її ідеал задовольняє: «Коли наші люди все вивчать у школі і все побачать у світі, - їм звичайно стає нудно.. . Вони заперечують культуру, техніку, літання і харчування пігулками .. . Шукають справжнього, живого життя ... Тоді їх посилають на Україну або в Індію ... Там працюють вони на землі, як працювали 500 років тому назад, орють землю, їздять на конях, їдять хліб, спечений ними самими ... і одужують … віднаходять сенс життя» (стор. 63).
Отже є сенс в житті не тільки минулому і майбутньому, але й у сучасному, що його не визнає авторка.
О. Трофимовська
„Українська Літературна Газета, ? 10 (40), за жовтень 1958 р. c.10
http://diasporiana.org.ua/periodika/4252-ukrayinska-literaturna-gazeta-1958-ch-10-40/

О единстве Русского Народа
Ниже приводим небольшой отрывок из книжечки, напечатанной во Львове в 1900 году. Название книжки Живые вопросы. Написана она галичанином О. А. Мончаловским.
Мазепинцы
Заворушились понад Дніпром пьяниці,
Мазепині сыны, Хмельницкого унуки.
Почули свіжу кровь сі людожерні птиці,
Химерні идолы химернои науки. (П.А. Кулиш)
Если русское правительство издало закон от 17 мая 1876г., воспрещающий издание ученых сочинений и учебников на малорусском наречии - вірші беллетристические и драматические творы любители могут производить сколько угодно - то с той целью, чтобы не допустить до такого сепаратизма, которого представителями являются нынешние украинофилы третьей формации, настоящие мазепинцы. Германия - конституционная страна, но несколько лет тому назад германское правительство запретило печатать немецкие книжки фонетикою, дабы не допустить до литературного и (национального раскола среди немцев, а в прошлом году генеральное собрание всех актеров из всей Германии приняло решение - не употреблять на сцене немецких простонародных говоров...Почему немцы не пишут ученых сочинении на многочисленных немецких наречиях, почему германское правительство не позволяет печатать немецких книжек фонетикою, почему немецкие актеры постановили говорить на сцене только литературным языком?..Все Безбородки, Прокоповичи, Яворские, Прощинские, Гоголи, Гнедичи, Потапенки, Короленки, - а я добавляю от себя - Бодянские, Григоровичи, Галаганы, Максимовичи, Данилевские, Немировичи-Данченки и им же несть числа - действительно украинская кровь - люди разумные люди культурные, не закопавшие своих талантов в самостійну литературу и самостійний язык своего села или города, но поставившие их на светильник общерусской литературы и общерусского языка, да всем светят: украинцам и москвичам, галичанам и новгородцам, буковинцам и рязанцам, волынцам и донцам. Они не отступники от малорусского народа, напротив, они нравственные и духовные собиратели русского народа в одну великую национальную и культурную семью, отступники же - спадкоємці (по-польск. - наследник) Мазепы, представители недоношенной разумом этнографической теории.
П.А. Кулиш так определил значение присоединения Южной Руси к России (Дзвін, стр. 115): Були мы кровожерными яструбами-рарогами в руках у польской шляхты, що з нами полювала на Москаля, мов на птаха, у товаристве-ж с родною и единоверною Русью переродились мы в гарно-величяых гоголей и земляком Гоголем закрасили новорусскую литературу. (Стр. 72-73).

Из письма Д.И. Зубрицкого (1) к Максимовичу (2):
...Ваши мне сообщенные основательные и со систематическою точностью изданные сочинения - откуда идет русская земля (3) и исследование о русском языке, (4) читал я с величайшим любопытством и вниманием. Вы опровергли сильным словом мечтательные утверждения писателей и выдумки, как о происхождении народа, так и о русском языке, которые мне всегда не нравились. По моему мнению, народ русский от берегов Тисы в Панонии до берегов Волги, от берегов Вислы до Русского моря столь строго гонимый и истребляемый и могущественнейший в Европе, есть народом коренным сего края, а не пришельцем, и я это по возможности в введении к Истории Червоной Руси изложить старался. Что касается до наречий русского языка, их есть бессчетное число, внимательный наблюдатель, странствуя по русской земле, найдет почти в каждом округе, даже в каждой деревне, хотя и неприметное различие в произношении, изречении, прозодии, даже в употреблении слов, и весьма естественно. По исчислению г-на Шмидель Litterarischer Anzeiger 1882 года, есть 114 наречий немецких столь одно от другого расстоящих, что немец друг друга никак не разумеет, но язык есть всегда немецкий, и невзирая на сие ученые немцы в Риге, Берлине, Вене и даже в Страсбурге употребляют в книгах и общежитии лучших обществ одно словесное наречие. Я бы желал, чтобы и русские тем примером пользовались. Относительно наименования русского народа многие ученые полагают, что оно от варягов произошло. Для меня это не совсем понятно. Сомнительно, чтобы руссы галицкие или закарпатские в IX-ом или Х-ом столетии слышали когда-либо о варягах. Каким образом был бы в состоянии царь в Новгороде или Киеве владычествующий, принудить народ, рассеянный на таком обширном пространстве, оставить свое прежнее какое-либо прозвище и принять чужое, совсем неизвестное? Мы в Галиции уже 500 лет под иностранною властию, имя русское во время польского ига было предметом ругательства и поношения, но все напрасно, мы гордились своею назвою и происхождением и остались русскими. Это самое разумеется и о венгерских руссах...
1. Денис Иванович Зубрицкий (1777-1862) - галицко-русский историк, неутомимый борец за единство русского народа и русского литературного языка
2. Михаил Александрович Максимович (1804-1873) - выдающийся ученый, уроженец полтавской губернии. Происходил из старого рода козацкой старшины. В новооткрытом в 1834г. киевском университете св. Владимира Максимович был ректором и профессором русской словесности. Был этнографом, историком и языковедом
3. Полный заголовок сочинения „Откуда идет русская земля? По сказанию Несторовой летописи и по другим старинным писаниям русским Изд. в Киеве в 1837г.
4. Полный заголовок: Критико-историческое исследование о русском языке, СПБ. 1838

Свободное Слово Карпатской Руси, 11-12, 1966

Свободное Слово Карпатской Руси, 5-6, 1980
Украина - часть Русской земли

Мы, русские галичане, любим и должны любить наше галицко-русское наречие и радо употребляем его в домашнем обиходе; мы любим и должны любить и Украину, как неделимую часть русской земли и великого русского национального организма. Но подобно тому, как мы, любя несовершенный лепет наших детей, не можем и не должны заступить им выразительной и совершенной речи взрослых людей, так не можем и не должны заступить украинским или каким бы то ни было иным наречием русского языка - совершенного, полного, богатого и культурного русского языка, способного выразить все человеческие мысли и пояснить и представить все области знания культурного человечества. Любя Украину как часть русской земли и русского национального организма, мы, однако, не можем и не должны ставить ее выше всей Руси, то есть ставить часть выше целого, ибо если бы уж на то пошло, чтобы делить неделимую Русь, то Галицкая Русь имеет гораздо более исторических прав и фактического основания, хотя бы в нынешней отдельной от остальной Руси жизни, чтобы Украина подчинилась ей, а не она Украине, тем более что галицко-русское наречие ничем не хуже украинского, имеет же пред украинским то важное для нас преимущество, что оно - наше родное.
- О.А. Мончаловский. Галицко-русский культурно-общественный деятель. Из брошуры „Главные основы Русской Народности", изданной во Львове в 1904 году.
Что такое украинство?
Галицко-русский культурно-общественный деятель О.А. Мончаловский дает ему следующее объяснение:
Украинствовать значит: отказываться от своего прошлого, стыдиться принадлежности к русскому народу, даже названий Русь, русский, отказываться от преданий истории, тщательно стирать с себя все общерусские своеобразные черты и стараться подделаться под областную украинскую самобытность. Украинство - это отступление от вековых, всеми ветвями русского народа и народным гением выработанных языка и культуры, самопревращение в междуплеменной обносок, в обтирку то польских, то немецких сапог (первоначально украинцы держались полы польской, теперь же, как свидетельствует издаваемый в Вене журнал Ruthenische Revue, ухватились за немецкую), идолопоклонство пред областностью, угодничество пред польско-жидовско-немецкими социалистами, отречение от исконных начал своего народа, от исторического самосознания, отступление от церковно-общественных традиций. Украинство - это недуг, который способен подточить даже самый сильный национальный организм, и нет осуждения, которое достаточно было бы для этого добровольного саморазрушения!
Из брошуры „Главные основы Русской Народности", изданной во Львове в 1904 году.
Четыре статьи Осипа Андреевича Мончаловского. От Наталии Гаттас
http://www.premija-ru.eu/index.php?razdel=library&podrazdel=4staji-moncalovskij.php&lang=ru
О.А. Мончаловский. Главные основы русской народности
http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_684.htm
Осип Андреевич Мончаловский
http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_687.htm

А. Геровский. Украинская мова
По всей вероятности не все наши читатели знакомы с словом мова. По самостийно-украински это слово обозначает язык. По нашему, по карпаторусски, говорят беседа. Во всей Карпатской Руси вы слова мова не услышите, или, вернее, не услышали бы до присоединения Карпатской Руси к Советскому Союзу, когда наша страна, по указу свыше, перестала называться Русью и превратилась в Закарпатскую Украину.
Итак, мова - это украинский язык. Язык - самостоятельный, независимый, ничего общего не имеющий с русским языком. Да и вообще русского-то языка уже нет вовсе. Просуществовал тысячу лет, и будет. Совсем как у поляков, которые не переставали кричать: Ньема Руси! Тылько Польша и Москва!
Так теперь и самостийные вопят: Нет Руси! Нет русского народа! Нет русского языка! Есть только украинский и российский!
Самостийность украинского языка мовники объясняют различно. Кстати, что такое мовник? Это слово, кажется, изобретено только недавно. Даже многие самостийники его еще не знают. Раньше самостийники употребляли слова лингвист, мовознавець, мовознавець. Но ,мовник несомненно лучше, более по-самостийному, так как оно не похоже ни на какое российское слово. В этом, между прочим, украинские мовники ошибаются, ибо в русском языке есть несколько слов того же корня. Так, например, слово молва - слухи, вести, толки в обществе о чем-нибудь. Людская молва - что морская волна (пословица). Молвить - сказать, проговорить что-нибудь. Молвить можно справедливо, это диво, так уж диво (Пушкин). Молвь - Речь, разговор, молва. В словаре Даля приведено даже слово мовня, что значит, между прочим, слух, молва...
Самостийные мовники объясняют полную самостийность их мовы по разному. Одни утверждают, что их мова не имеет ничего общего с языком российским и что она ближе к западнославянским языкам (польскому, словацкому и чешскому), а в особенности к югославянским языкам (словенскому, сербо-хорватскому и болгарскому) чем к российскому. Другие мовники доказывают, что главная разница между мовою и российским языком состоит в том, что весь дух российского языка груб и некультурен и т.п., и что это различие необходимо обследовать и обосновать с точки зрения... психологической!
Здесь мы коснемся лишь первой самостийной теории, состоящей в том, что украинская мова ближе к сербскому языку, чем к российскому. С такой научной точкой зрения украинским мовникам удалось даже проникнуть в издающуюся в Нью-Йорке официальную Католическую Энциклопедию, или вернее, что редактор католической энциклопедии, иезуит Хол Кине, доверенное лицо кардинала Опеллмана - (он его официальный цензор либрорум, т.е. цензор книг) - поручил написать статью об украинской мове украинскому мовнику, пану Чубатому, который написал ее, согласно с теперешней политикой Ватикана, старающегося оторвать юго-западную Русь от русского народа и от православной Церкви и создать новую нацию, украинскую и униатскую, враждебную к остальным частям русского народа.
Вот что написал пан Чубатый в дополнительном издании Католической Энциклопедии: Украинский-язык отдельная н независимая единица восточно-славянской части индо-европейской семьи. Он является звеном между языками западно-славянскими (польским, словацким и чешским) и южнославянскими (болгарским, сербо-хорватским и словенским).

Вот и все. Русский язык им даже не упоминается.
Пан Чубатый, очевидно, не имеет ни малейшего понятия о сербском языке, иначе он не написал бы такой чепухи. Но, может быть, он просто нагло лжет, полагаясь на то, что рядовой американский читатель совершенно незнаком с вопросом и ему поверит, уповая на авторитет официальной католической энциклопедии.
Дабы показать тем из наших читателей, которые не знакомы с сербским языком, всю несуразность утверждений пана Чубатого, мы приведем несколько самых обыкновенных сербских слов: Брада (борода); Куча (дом); Врата (дверь); Капия (ворота); Кола (воз); Точак (колесо); Брдо (гора); Шума (лес); я узимам руком (я беру рукой); я идем ногама (я иду ногами); я бежим (я убегаю).
Я себе живо представляю следующий разговор серба, говорящего по-русски, которому украинский мовник прочел лекцию о том, что южно-русский язык ближе к сербскому чем к российскому:
Серб: Да ли сте подудели?
Украинский мовник: Що? що?
Серб: Я вам повторю по-русски: Вы одурели?
Украинский мовник: Чому?
Серб: Зашто? Йер све шта сте изумили то йе будалаштина. Ви сте будала!
Украинский мовник: Що? що?
Серб: Я вам повторю по-русски. Потому что все, что вы придумали - дурачество. Вы дурак!
Украинский мовник: ? ? ?
Украинский мовник не понял ни слова из того, что было сказано по-сербски. Но он понял все то, что было сказано по-российски...

Флаг украинских сепаратистов
В город Александровск на Днепре, переименованный коммунистами в Запорожье, немцы вступили 4-го октября 1941 года. Уже на другой день в город приехали шесть молодых людей галичан в качестве переводчиков. Они говорили по-немецки и по-украински. Но украинский язык их был малопонятен нам, местным жителям Южной (Малой) Руси...
Язык украинствующей части галичан имеет много немецких слов, а еще больше в нем - польских. Так вот, эти галичане на здании Городской Управы повесили якобы украинский флаг - жовто-блакитный Мы, люди южной Руси, не знали и не видели такого флага. Богдан Хмельницкий, насколько известно, пользовался белым флагом, а Запорожские казаки - малиновым...Только в Европе мы потом узнали из газеты Українські Вісті, что во время революционной завирухи в 1848 году молодой австро-венгерский император Франц Иосиф призвал галичан принять участие в подавлении восстаний. Галичане выставили дивизию, которая очень помогла восстановлению порядка. Благородный император пожаловал начальствующим лицам земли, а прочим - денежные награды; дивизии же - почетный жовто-блакитный флаг, цвета которого должны были символизировать пшеницу и Дунай...Так этот флаг и привился у начавшей вскоре украинствовать некоторой части галичан, как национальный.
Записала со слов ныне покойного Сергея Карского,
Екатерина П.
От редакции В дополнение к этому интересному письму, полученному из Германии от нового эмигранта украинца - русского человека Украины, д-р А. Геровский добавил следующие строки.
Жовто-блакитный - это на русском литературном языке и на галицком и карпаторусском наречиях - желто-синий. Слово блакитный - польское.
Вот этот жовто-блакитный флаг, который в настоящее время считается украинским флагом, был, если так можно выразиться, изобретен во Львове во время революции в 1848-1849г.г., когда мадьярские магнаты и польские вельможи восстали против Габсбургов. Русские галичане в то время так же как в Карпатской Руси, стали на сторону Габсбургов, или, вернее, они пошли против мадьярских и польских панов. Граф Стадион, который в то время был австрийским наместником во Львове, пригласил к себе представителей русских галичан, которые в то время считались надежной опорой против бунтующих польских панов и сказал им, между прочим, что австрийское правительство готово поддержать их, но с условием, что они не будут считать себя частью русского народа, то есть того русского народа, который живет в России. Это было после того, как появились в Австро-Венгрии русские войска, присланные по просьбе цесаря Франца Иосифа русским императором для того, чтоб спасать Габсбургов. Русские войска прошли через всю Галицкую Русь в нескольких колоннах и перевалили Карпаты через все перевалы. Так с ними ознакомились как русские галичане, так и карпатороссы, не только интеллигенты, но и большинство крестьян. Народ как галицкий, так и угро-русский встречал их всюду как своих братьев, приглашал их в свои, официально униатские, храмы. По просьбе населения православные священники служили в их церквах, против чего не только не протестовали униатские священники, но во многих случаях служили с ними вместе. Все это не понравилось австрийским властям и поэтому граф Стадион невзирая на то, что тогда русские были нужны габсбургской династии, считал необходимым предупредить их вождей, что они не должны себя считать такими же русскими, как и русские в России. Что касается сине-желтого флага, или, как его в настоящее время называют украинцы, жовто-блакитного, то история его возникновения такова. В один прекрасный день граф Стадион пригласил к себе представителей Галицкой Руси и передал им сине-желтый флаг в виде подарка от матери императора Франца Иосифа. Она, по словам Стадиона, сшила этот флаг. Цвета его были избраны на основании герба русских галицких князей, на котором был изображен золотой лев на голубом поле. Этим флагом пользовались затем русские Галицкой Руси и Угорской (Закарпатской) Руси, между прочим, им тоже пользовался Адольф Иванович Добрянский в Ужгороде. Только впоследствии этот флаг сделался украинским.
***
В. Сенютович. Готы на юге России и в Крыму (1971) Последним митрополитом Готии был Игнатий (1771-1786), который в 1779 году помог христианам Крыма переселиться в Россию на основании разрешения. полученного от императрицы Екатерины Второй. Всего переехало в Россию 31.280 человек, которые основали свои колонии на отведенных им местах. Город Мариуполь был, фактически основан Игнатием, который имел в нем свою резиденцию, сохраняя титул митрополита Готии и Каффы. Интересно указать, что государственной эмблемой крымских Готов был голубой леопардный лев на золотом поле, а их национальными цветами были желтый (золотой) и голубой, сохранившийся до сих пор в Швеции.

27 июня 1709 года между шведами и русскими произошла Полтавская битва. Шведскими войсками (их тогда называли еще и готфскими) командовал король Карл XII, а русскими - царь Петр I.
Полтавская баталия, грандиозное настенное мозаичное полотно, задумана М.В. Ломоносовым как часть серии мозаик для внутреннего убранства Петропавловского собора, прославляющих деяния Петра I. Мозаика огромна (309,764 кв. м). Она состоит из миллиона тридцати тысяч кубиков смальты, набранных и укреплённых на плоском медном подносе весом 80 пудов (1280 кг). Ломоносов работал над этой мозаикой с семью помощниками. В левой части композиции, ближе к её центру, изображён Пётр I на вздыбленном коне в образе смелого полководца, ведущего русские войска в бой...

Язык мозаики лаконичный и чёткий. Цвета насыщенные, построенные на контрастных сопоставлениях. Красные и зелёные смальты глубоких оттенков - цвета мундиров русского воина - противопоставлены синим и жёлтым - одеждам шведских солдат...
Там кони бурными ногами
Взвивают к небу прах густой,
Там смерть меж готфскими полками
Бежит, ярясь, из строя в строй,
И алчну челюсть отверзает,
И хладны руки простирает,
Их гордый исторгая дух,
Там тысящи валятся вдруг
М.В. Ломоносов. 1742
М.В. Ломоносов. Полтавская баталия
http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_560.htm
Перунамi рострсшче Русь земъ Годьску а мещемi знiцi всяка i земъ iх вемъ сi а до сва прiтще
Путями истории: Общерусское национальное, духовное и культурное единство на основании данных науки и жизни. Под ред. Олега Алексеевича Грабаря. Нью-Йорк: Изд-во Свободного слова Карпатской Руси, Т.1, 1977. 303с. (РГБ Тим 3-4/1-205); Т.2. 1979. 290с. (РГБ А 78/94)
http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_759.htm
http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_760.htm
Продолжение
http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_762.htm

  


СТАТИСТИКА